Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!


 

Круговая порука?

Круговая порука?

Мені дійсно байдуже, як Ви оцінили мій рівень. Мені не байдуже те, що знайшлася в державі людина, яка виправдовує цей конкурс «недостатнім рівнем компетентності», тим самим прикриваючи явно непорядні кроки, які зробило Мінприроди при проведенні конкурсу. Ви навіть не задумуєтеся над тим, що Ваша підкилимна пропозиція призначити керівника Нижньодністровського парку має страшенний присмак корупційних дій. Адже до Мінприроди офіційно зверталися чимало різних установ та громадських організацій стосовно тих, кого вони пропонували на посаду. А з’ясувалося, що один-єдиний дзвінок (з Ваших постів всі розуміють чий) це може вирішити. І це Ви називаєте "новим баченням" та ще і хизуєтеся цим. Це і є демократія по-новому? Що б не сказати по-Дикому.

На мою думку, це точно не демократія. Це замаскована ганебна стара практика призначення керівників ПЗФ, яка веде до знищення природного середовища, у якому живуть наші громадяни і в якому будуть намагатися вижити наші нащадки.

Не можу не сказати декілька слів щодо «реформаторів 60+ років, які до цього нічого не реформували». Я не знаю, кого Ви маєте на увазі, зазначу тільки, що мені не треба реформувати те, що мною було створено. Я можу і хотів тільки продовжити і удосконалити ті напрацювання, які були мною започатковані з першого дня роботи у Парку, зокрема й  наукові дослідження, співпрацю з місцевими громадами, удосконалення роботи служби охорони, яка полягає не в кількості проведених заходів, а в їхній ефективності.

І на останок.

Пане Євгене, щоби Ви особисто відчули присмак того сміття, яке Ви вивалили особисто на мене, можете лише уявити собі, що дуже скоро можуть з’явитися люди, які звинуватять Вас у тім, що Ви полізли «без мила» в окопи заради майбутніх привілей та посад, як Ваших, так і Ваших особистих протеже. Адже все у цьому світі ходить по колу.

Микола Роженко

Думаю, не ошибусь, если скажу, что вы, коли прочли это письмо, пребываете сейчас в некотором замешательстве. Суть дела вам, конечно, ясна. Но неизбежен вопрос: кто таков этот Е. Дикий, к которому обращается несправедливо обойденный милостями министерства человек. И почему он, вообще, влез в эту историю? На каком основании называет Н. Роженко, профессионального эколога, отдавшего низовьям Днестра полжизни, некомпетентным специалистом? Кого, извините, всунул на место бывшего директора? И как ему это удалось проделать? Почему к его рекомендации министерство прислушалось, а все ламентации Н. Роженко оставляло безответными?

Первая попытка докопаться до истины, оказалась безрезультатной.  Аккаунт Фейсбука, принадлежащего человеку по имени Евгений Дикий, познакомил меня с изображением кремезного, вооруженного парняги в камуфляже (стало быть, воевал?) и, мало сказать, скупой информацией о том, что он учился на биолога и нынче проживает в Киеве. Опрос друзей-экологов (Украина – маленькая страна) добавил к выясненному некоторый объем непроверенных сведений: похоже, этот гражданин, учился-защитился, служил в Киево-Могилянской академии (преподавателем?), действительно воевал,  заведовал или заведует в Одессе Украинским противочумным институтом, что на Пересыпи, и числится (или числился?)  замдиректора Украинского центра экологии моря на Фр. Бульваре.  Правда, в нашем городе бывает редко.

Как видите, негусто. И если бы открытое письмо Н.Роженко не подтолкнуло меня преступно заглянуть в ФБ Е. Дикого, не являющегося ни моим другом, ни знакомым, ни другом моих друзей, я, наверное, так ничего и не понял бы. Но, поругивая себя за неделикатность, заглянул и был ошеломлен настолько, что считаю допустимым и даже важным обнародовать один из постов Е. Дикого, который был написан,  очевидно, в расчете на то, что его многие прочтут. Считаю это допустимым, потому что, как оказалось, весь пафос открытого письма Н. Роженко был вызван к жизни именно этим фантастическим, но очень характерным для нашего бесчеловечного и лицемерного времени постом.  
 

3,14здєть - не мішки грузити.

«Соррі за брутальний вираз, але я наразі дуже злий. Бо мені соромно перед своїм другом.

Коли 3,14здєц у Нижньодністровському націіональному парку сягнув апофігею - директор у розшуку (за попередньою інфою, символічненько ховається у Ростові), заступник під слідством, - Мінприроди терміново шукало "камікадзе", який погодиться негайно навести там порядок та бодай якось впорядкувати нацпарк, до того як пройде довга та нудна процедура конкурса на постійного директора. Враховуючи глибину попререднього "дніща", було очевидно, що не можна призначати нікого з місцевих, потрібний виключно "варяг". І я мав необережність попросити свого давнього друга, професійного еколога Олексія Ігнатюка закрити собою цю "амбразуру". А він мав необережність погодитись.

Я чесно попередив колегу про всі відомі мені нюанси - кумедну зарплатню директора і ще смішніший загальний бюджет установи, страшний барадак від "папєрєдніків" і можливий саботаж старої команди, відсутність житла тощо. Не здогадався попередити про одне - про "прогрєсівну екологічєську громадськість". Якось не тримаю я у голові всякий непотреб, який не має практичного вжитку. А дарма...

 "Екологічєські грмадяни", які ніколи в житті не бачили цю людину, навіть не поцікавились інфою про неї. Для них було достатньо одного - ВОНИ ЙОГО НЕ ЗНАЮТЬ! І полилось лайно на вентилятор...

Так, чуваки, не знаєте. Бо не всі тусять у мікроскопічній за складом, але дуже гавкучій тусовці екогрантожерів. Мій колега дійсно ніколи в цю сферу не зазирав. Натомість тихо-мирно за мізерну платню науковця працював екологом-дослідником та виховував студентів, написав кількадесят яких-неяких статей у фахових журналах, один з найкращих в Україні підручників з екології, що витримав два видання. Але от проблема - він не написав за життя жодного поста на ФБ, його взагалі нема у соцмережах - уявіть, панове "грамадськасть", таке теж буває!

Ми з Олексієм не лише разом навчали студентів, але і були на Майдані тоді, коли там були мяко кажучи не всі. Саме через Майдан Олексій був змушений демонстративно звільнитись з НАНУ, бо "донецький" директор інституту вимагав від співробітників повної лояльності владі. В день розстрілу на Інститутській скромний науковець вперше прийшов на Майдан з мисливською рушницею, з я кою був готовий йти на останній штурм Банкової - той самий, який не відбувся лише через втечу Янука. Але у нього нема Інстаграму, тож няшних фоточок він не викладв, соррі.

Ви не повірите, панове "екограмадськасть", але те що ви з кимось не знайомі, ще не означає що це погана людина - вона просто не з вашого вузенького світику. І нема нічого поганого в тому, щоб поповнити свої знання, поцікавитись, познайомитись. І от лише після цього судити. Але ж це вимагає боадй мінімального зусилля, плюс головне - вимагає не вважати себе пупом всесвіту та непомильними всезнайками. А от з цим вже проблеми...

Ну і нарешті головне - перед тим був невдалий конкурс на директора Нацпарка. На нього не подався ЖОДНИЙ з цих самих екоактивістів, між собою змагались 4 кандидати всі зі старої системи і з явно невисоким рівнем компетентності. Абсолютно така само картина була перед тим на кількох інших консурсах на керівників заповідників та нацпарків. А про конкурси на Гендиректорати в більшості міністерств я взагалі мовчу, там безлюддя як у пустелі...

Історія дуже сумна та показова. Панство, на дворі 2017 рік, це вже не та країна, де порядна людина могла бути лише у опозиції та мусила триматись за версту від державних структур. Якщо ми хочемо мати ефективну державу, зокрема природоохоронну сферу - треба йти туди і робити все своїми руками. Треба брати на себе відповідальінсть та "тягнути воза". Треба йти нам, бо більше нікому. Це так само, як на фронт - некомфортно, важко, але оскільки вже просрали попередні чверть століття, то тепер "ніхто крім нас" цю ситуацію не виправить. Однак це набагато менш комфортний шлях, аніж сидіти на грантах за "інформування громадськості" та "контролювати владу". Сказано ж, не мішки грузити...

Контролювати владу життєво необхідно. Але імхо робити це мають право ті, хто готовий критичні сентенції завершити словами: "дайте мені цю задачу, я зроблю краще!" - і брати на себе відповідальність. Не готові працювати у некомфортних умовах та відповідати за результат - не проблема, але тоді трохи прикрутіть гучність своїх "крітікувалок", бо тим хто працює трохи тошно це слухати. Ну і для початку навчитись спершу діставати інформацію, а вже потім формувати свої як завжди категоричні та "непомильні" судження.

Наостанок: Олексій зовсім не тримається за цю "прекрасну" посаду, чесно кажучи я його ледве вмовив заткнути собою цю одну з тисячі дірок у нашій природоохороні. Зіграв на почутті відповідальності - уявіть, у частини людей воно наявне і інколи сильно мотивує. За якийсь час знову відбудеться конкурс на постійного директора - і я дуже сподіваюсь, що славна та голосна екалагічєська грамадськість знайде гідного кандидата (а краще не одного), який погодиться змінити грантовий комфорт на реальну потрібну справу збереження Дністровських плавнів. Дуже сподіваюсь, хоч і всупереч попередньому сумному досвіду.

А тим часом - не заважайте грузити мішки».

Тут, извините, вызывает изумление все. Во-первых, кто таков биолог Е.Дикий, какие и кому известны его труды, посвященные существованию и развитию речных экосистем, которые он лично исследовал и сохранению которых посвятил годы жизни, чтобы позволять себе брутально и «через губу» оценивать то, что сделал Н.Роженко в Нижнеднестровском парке? Заметьте, ведь этот критик подвел под общий знаменатель известного ученого и шелупонь, которая уже более года уничтожает все то, что Н. Роженко, не щадя времени, сил, здоровья, делал на этой сложнейшей по своим природным параметрам территории. Во-вторых, кто ему сказал, что он имеет право выступить в этом случае таким, знаете ли, третейским судьей, принявшим решение, что поднять парк с «днища» (его выражение) может только варяг. Ведь таким образом он, не произнося этого вслух, снова отнес Н. Роженко к числу местных рукосуев и барыг, которых нельзя больше подпускать к парку на пушечный выстрел.

Оставляю за скобками его двусмысленную,  неприличную и завистливую воркотню о грантоедах, которые, надо понимать, жируют от пуза, когда он, Е. Дикий, вместе со своим протеже А. Игнатюком (о том, кто такой и чем хорош, снова-таки ни слова ) жизнь кладет на алтарь отечества, скромно занимаясь воспитанием молодой ученой поросли. Словом, Н. Роженко, исходя из этого смыслового пасса, -- бездельник, живущий на «еврики» в то время, как друг Дикого может, если ситуация потребует, и вообще служить за харчи и кров над головой!

Не менее возмутительна и  фанфаронская болтовня об экологической общественности, которая поддерживает Н. Роженко, и которую он, Дикий, не скрывая этого, откровенно презирает. Но самое для меня неприятное то, что автор этого неприличного поста бравирует своим пребыванием на Майдане и, насколько я понимаю, участием (продолжительным ли?) в необъявленной войне.

Относясь с величайшим уважением к добробатовцам, к воинам, остановившим российско-сепаратистскую сволочь в самом начале войны; к людям, несущим свое грандиозное послушание на переднем крае сегодня, я терпеть не могу показухи  некоторых самооборонщиков, активистов, псевдоатошников, которые присвоили себе лицензию на патриотизм и на этом основании кошмарят  вполне порядочных, дельных, работящих, умных людей,  по тем либо иным причинам пороха не нюхавшим. Этим лицензионным патриотам не приходит в голову, что те ничуть не хуже них; что  вся их бравада, весь показной  военно-полевой шик, яйца выеденного не стоят, если обращены против требований здравого смысла. А в ситуации, которую мы рассматриваем, последний, как пить дать, требует возвращения на должность директора Нижнеднестровского национального природного парка отличного ученого и великолепного знатока реки Николая Роженко. Все прочее – от лукавого.

В связи с этим возникает последний серьезный вопрос. Почему руководство Минприроды, глухое к голосу ненавидимой Е. Диким экологической общественности,  вняло его «тишайшей» просьбе назначить на Днестр сердечного дружка Алексея Игнатюка, о чьих достоинствах, необходимых для отправления столь непростых, специфических функций ровно ничего и никому не известно? Кроме, понятно, Е. Дикого. Так не значит ли, что в этом случае сработала пресловутая круговая порука. Позвоночное право, а не закон, не правовая норма, согласно которой Н. Роженко давным-давно выиграл все конкурсы, вместе взятые?  Может, надо бы всем этим заняться НАБУ? Ведь и беглый Шпинов, обокравший государство на кругленькую сумму, ошивается где-то поблизости. Да и вообще, все здесь происходящее отвратительно пованивает министерской коррупцией. Может быть, прав Е Дикий и действительно пришло время «грузить мешки»…

Валерий Барановский

 

Добавьте новый комментарий