Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!

Абсурд как норма нашего существования

Абсурд как норма нашего существования

Мы живем в мире абсурда. Если условным собеседником выступает телекомментатор, депутат, дающий брифинг в кулуарах ВР, а то и наш брат, доморощенный эксперт, рекрутированный каким-нибудь олигархом или политсилой, то, о чём бы ни зашла речь – о политике, экономике, социальных проблемах, – через минуту-другую начинает казаться, что мы с этими всезнайками проживаем в разных реальностях.

И война – не война, и слепой траст – нечто вроде исривления пространства, и Амстердам + – нормальная цена за уголь, и безвиз – великое достижение, и взятые с потолка тарифы – не повод для обсуждения, и контрабанда – вполне легитимный бизнес. Если цепочку этих вздорных утверждений продолжить, то, наверное,  Порошенко, вопреки очевидному, придется назвать государственным человеком,  Турчинова – образцом пасторской чистоты,  Матиоса – эталоном  морали, Шокина – грозой преступников, Яценюка – бескорыстным идеалистом, а винницкого управдома – премьер-министром. Ей богу, тошно! Так тошно, что и распространяться больше не хочется.  Пусть взамен меня сегодня говорит высочайший профи, которому сам бог велел расставить все точки над «и». Это бывший вице-премьер и министр экономики Украины (при Л.Кравчуке), затем депутат трех созывов, известный экономист, академик и просто умный, дальновидный человек – Владимир Лановой. В беседе с корреспондентом портала «Мир» Галиной Плачиндой он, в частности, заявил, что война – это новый бизнес президента. А отсюда – большие сомнения в том, что тот действительно заинтересован в скорейшей нашей победе. Сильно сказано, не правда ли? Посмотрим, доказательным ли был В.Лановой. Не угодил ли и он, как большинство из нас в атмосферу необъяснимого с точки зрения здравого смысла абсурда? Сумел ли этому соблазну противостоять?

 

– Володимире Тимофійовичу, хочу почати розмову із ваших прогнозів щодо гривні, вірніше – її подальшої девальвації. Якщо, звісно, вона відбудеться.

– В цивілізованих державах міцність національної грошової одиниці навіть не обговорюється. Але Нацбанк України каже: ми не відповідаємо за курс, ми відповідаємо за інфляцію. Так навіщо ж тоді ви потрібні? За непередбачувані коливання курсу в багатьох країнах, особливо англосаксонської школи, починаючи з Канади, Англії, Нової Зеландії, Австралії, голову Центробанку звільняють. Відразу, як тільки курс падає на 2-3%, чи інфляція зростає на 2-3%. Уявляєте, скільки б керівників НБУ у нас за ці три роки змінилося? Тому що на стійкості грошової системи побудована будь-яка економіка. Втім, від подальшої девальвації гривні виграють наші олігархи.

– Чому?

– Тому що олігархи, в основному, випускають продукцію експортної спрямованості, відповідно, отримують за її продаж іноземну, тверду валюту. Але не повертають цю валюту назад в країну.

Тому в умовах нинішнього олігархічного ладу, в умовах повної підпорядкованості влади інтересам олігархів, в першу чергу - олігарха №1 країни - не може бути ніяких гарантій стабільності. Більше того: ніхто при владі не бажає стабільності
національної грошової одиниці.

– Тобто, ви прогнозуєте подальшу девальвацію?

– Так. Хоча ми бачимо, що після того провалу курсу гривні, який був у 2014-2015 роках, удвічі впало виробництво, більше ніж утричі - доходи громадян. Український експорт упав більше ніж у два рази, а імпорт – у три рази. Хоча імпорт - це наше споживання. А наше споживання – це якісь нашого життя. Якщо ми, приміром, не ввозимо якісні лікарські засоби чи діагностичну апаратуру, - то ми вмираємо.

– До якої глибини може впасти гривня?

– До будь-якої…

– ?

– А хіба ви вірили в 1996 році, коли гривня вартувала 1,8 за долар, що вона упаде у 15 разів? Та ніхто не вірив. У нас - до цього останнього провалу гривні, який стався після Революції Гідності - було вже дві девальвації. Перша тривала з 1992 по 1996 рік: рублі, потім карбованці, потім купоно-карбованці. Поки я був в уряді, я пробував стримувати ці процеси. Але потім прийшов новий уряд на чолі з Кучмою, прийшли «червоні директори». Перед тим, до речі, вони до мого кабінету у чергу записувалися, просили, щоб дозволяв видавати їм кредити.

– Дозволяли?

– Ні. Я казав: дорогі мої, це вже не планова економіка, ви прийшли не в держбанк СРСР, поповнюйте свій оборотний капітал зі своїх прибутків. Вони бігали до прем’єра, до президента, скаржились на мене. Але ніхто з тодішнього керівництва мені нічого не говорив. А їм казали: домовляйтесь з Лановим. Тобто - або-або. А коли прийшов Кучма, то Нацбанк просто почав друкувати гроші і їхнім заводам напряму видавати кредити. Скільки ті просили – стільки й давали. Я пригадую, лише протягом одного кварталу 92-го року заводам воєнно-промислового комплексу було виділено 10 млрд рублів.

Це величезні гроші, тому що весь бюджет країни складав тоді 30 млрд рублів. І відразу все полетіло… Коли здійснили обмін купоно-карбованців на гривню, в 1996 році, то співвідношення було, я нагадаю, 100 000 купоно-карбованців за одну гривню.

Отже це була перша хвиля. Вона просто знищила все, обезцінила заощадження українських громадян, - а це 130 млрд рублів! Обезцінила гроші підприємств. В 1996-му ввели гривню, а вже в 1998-му вона «попливла». Спочатку до двох гривень за долар, в 1999-му вона вже була 3,50. Це був величезний стрибок, у півтора рази. І далі, в 2000-му, вона упала до п’яти (гривень за один долар, - ред). Керівники Нацбанку тоді змогли плавно все провести, це не викликало якихось шокових реакцій, до гривні тоді не була втрачена довіра.

– На чому та довіра трималася?

– А в 2000-му ми отримали десятивідсоткове зростання ВВП. Хоча ще в 1999-му у нас було падіння на 1,5 %. А взагалі, з 1991-й по 1999-й тривало щорічне падіння ВВП, і в цілому, за 9 років, українська економіка впала в 2,5 рази. Зі 100% до 40%. А різке зростання ВВП в 2000-му відбулося завдяки приватизації великих підприємств. Бо державні керівники отих металургійних комбінатів, - їм все було до лампочки. Я з одним двічі героєм соціалістичної праці, керівником державного комбінату, розмовляв в 1997 році. 

– Це десь на Донбасі?

– У Придніпров’ї. У нас же Дніпропетровськ, Запоріжжя, - це криворізька руда. В принципі, Донецько-Придніпровський економічний регіон традиційно був одним із найпотужніших у Радянському Союзі.

Ну, і після тієї зустрічі з директором, я пішов до президента. Кажу: цього героя соцпраці треба терміново звільняти, він же нічого не розуміє. Він не розуміє, що треба шукати інвестора іноземного, з новими технологіями, а не доменні печі підфарбовувати. А Кучма мені й каже: зате він у себе на комбінаті облаштував голландську свиноферму. У мене від почутого був шок. Тобто, президент країни каже, що цей директор класний, бо він поставив свиноферму голландську на заводі, водить туди екскурсії і одягає білі халати. Ось вам рівень державного мислення.

Словом, кілька років, до 2005-го були отакі успіхи. На старій базі, на старих підприємствах. Звідки ті успіхи бралися? Ну, наприклад, країни Перської затоки потужно будувалися, їм потрібен був наш метал. Тобто, ми вийшли на світові ринки, дуже добре поставляли в Китай тощо.

Але більше важливим завданням тоді було створити такі умови, щоб ці приватизовані підприємства швидко реконструювалися і модернізувалися, щоб шукали нові ринки, запроваджували нові технології,
щоб акумулювали гроші і виходили
з новітньою продукцією.

Наприклад, трансформаторна сталь, яка  у десять разів дорожча, ніж звичайна, або сталь для кораблів, судноплавної техніки – в світі її дефіцит, але вона дуже дорого коштує. А ми втратили ці роки.

– Тобто олігархи за ці 5-6 років добре грабонули грошей, вийшли в мільярдери. І що?

– А те, що за ті роки китайці перехопили всі ті виробництва і поставили такі ж виробництва металу в себе. І в 2007-2008 роках у нас почалося падіння. Чому в 2008-му провалилась гривня? А тому, що світові ринки відмовились від нашої металургійної продукції.

Китайці своєю продукцією заполонили усі азіатські ринки, вони випускали таку ж примітивну продукцію, що й ми, але набагато дешевшу. У них була запроваджена спеціальна економічна політика, направлена на здешевлення всього, що виробляється в країні. Не дозволяють, наприклад, встановлювати очисні споруди на заводах – це для того, щоб здешевити продукцію. Отже, після 2007 року Китай виштовхнув нас зі світових ринків традиційної сировинної продукції.

Тепер ми кажемо: ЄС нам допоможе. А з якої статі? У них - свої виробники одягу, свої фермери…

– Тому вони нас і не пускають на свої ринки.

– Тому і не пускають!.. Значить, треба конкурувати, треба виходити з новітньою продукцією. От хто створює нові ринки? Тобто – нові види продукції, новий попит?

– Кажіть…

– Підприємці! Чи, може, Кубів (перший віце-прем'єр-міністр України, - ред.) нам буде розповідати, які заводи будувати? Вони поїхали в Брюссель обговорювати промислову політику в рамках асоціації і не знали, що ж їм там казати, тому що на заводах, у виробництві, вони не працювали!

Отже, нам треба створювати нові ринки. В середині країни і за кордоном. А їх можуть створювати лише підприємці. Тобто люди, які розуміються на технологіях, знають, як сир, наприклад, виробляється. А у нас багатії кажуть: давай вкладемо гроші в молоко. Хлопці, вам треба вчитися цьому. Інакше ваші менеджери вас, як дурачків, за ніс водитимуть. Бо справжній підприємець поєднує в собі знання технологій, ринків, фінансів і ще знає як людей підбирати. А олігархи – це не підприємці. Олігархи, по-перше, не мають освіти. От хто з них має профільну освіту?

– Ну, Петро Олексійович «КІМО» закінчив, чим не хороша освіта?

– Та хороша, але при чому тут бізнес? Цукерки київської кондитерської фабрики були відомі в світі і до Порошенка. А як він забрав (фабрику, - ред.)? Без  конкурсу! У всякому разі, це я вам можу гарантувати. У нього просто замкнутий цикл, і це дуже зручно, звичайно. Так само замкнутий цикл і у Ахметова. Він добуває вугілля, везе його на електростанцію, котра належить йому ж. Тобто, він може продавати вугілля за будь-яку ціну, він може сказати: так, моє вугілля коштує «Роттердам+». Хто йому заборонить встановлювати ціну?

Ахметов руду продає по цінах Шанхая, щоб ви знали, а вугілля всередині країни - по цінам Роттердама.

Свою електроенергію він дешево продає металургам, а нам, споживачам – дорого. Тобто, він грає, як хоче, і ці вертикальні монополії витягують із нас усі фінанси.

Трамп - у нашому контексті - закінчив будівельно-архітектурний університет, його батько був будівельником, зробив свій бізнес у будівельній сфері. Тому він – підприємець. Так само Сітроен чи Форд. Чи Ів Сен-Лоран, - він займався виключно модельним бізнесом, він не займався металом чи кораблями. Ось вони всі - підприємці, вони перемагали на ринках завдяки своїй якісній продукції, вони отримували надприбутки від інновацій.

А олігарх – він не знає бізнесу, він захоплює все,
що лежить не так.

Все, про що він домовився з Кучмою чи із Ющенком, чи з Януковичем… От опинилося у нього сто підприємств. Він запитує свого бухгалтера: а покажіть, які в мене прибутки і які збитки по кожному з них. І дивиться, що по чверті підприємств у нього збитки. І «викидає» їх. Тобто, він займається фінансовою оптимізацією бізнесу, він залишає у себе лише ті підприємства, котрі дають прибутки. Він не акумулює гроші в Україні, він їх вивозить за кордон. Олігарх не здійснює реконструкцію своїх заводів, тому що він не вірить у ці заводи, він не вірить в українську економіку.

Олігарх взагалі ні в що українське не вірить. Він живе на березі Женевського озера, або на Лазурному березі, або в Лондоні десь.

– Але з таким підходом усі ці ресурси рано чи пізно мають вичерпатися?

– Обов’язково. Це все скоро скінчиться. І скінчиться повним колапсом економіки.

– Чи не занадто це апокаліптично?

– А що, як ви вважаєте, відбувається сьогодні? Все знецінилось, дев’яносто банків закриті, 240 млрд заощаджень наших громадян - де вони? Майно цих банків передано Фонду гарантування вкладів, який обіцяє, що поступово буде повертати ці гроші. Поступово - декілька років. А за декілька років вони ще більше девальвують гривню. І наші наївні люди отримають ті десять тисяч, які колись поклали у банк, але це вже будуть зовсім не десять тисяч. Все знецінюється, вірніше - все робиться для знецінення наших статків. 

– З якою метою?

– Мета - збагачення тих, хто забрав у нас ці гроші. Не буває такого, щоб пішов мільйонер у фітнес-зал і став там раптом красивим мільярдером. Ні, він став мільярдером, бо у нас забрав гроші…

– А ви їх особисто знаєте тих, кого ви називаєте «олігархами»?

– Я багатьох із них знаю ще із тих часів, коли вони оселедцем на базарі торгували. Повертаючись до імовірного колапсу економіки. В економіці звужується фінансова і трудова база, тому що підприємства випускають менше продукції, експорт зменшується, люди працюють по півзміни. У Києві було зосереджено 70% наукового потенціалу нашого військово-промислового комплексу УРСР. Котрий із цих заводів сьогодні працює? Вони віддали свої приміщення під торгівельні і розважальні центри, під супермаркети. У Києві сотні тисяч людей втратили кваліфікацію інженерів, конструкторів. А ви знаєте, що для того, аби побудувати завод, потрібні впершу чергу інженери-конструктори? Робітники завжди знайдуться, а де ви візьмете зараз конструкторів? На воєнних заводах сьогодні працюють по півдня. Ну де це таке бачено? Як в таких умовах можна виграти війну? А вони не хочуть оголошувати військовий стан, не хочуть працювати у три зміни.

– Чому?

– Тому що їм треба довгу війну, а не коротку і переможну. Олігархам переможна війна непотрібна. Їм потрібно виробляти побільше воєнної продукції, але ніхто не контролює, використовується вона тут, в Україні, чи перепродається в треті країни. Ніхто це перевірити не може. Все засекречено.

Це бізнес президентів, це бізнес олігархів. Це величезні доходи, неконтрольовані ніким, і ніяких податків при цьому не платиться.

А ми дивуємось, чому у нас танки 60-70-х років воюють в Донбасі, в той час, коли наш «Оплот» - один із найкращих танків у світі. 

– Але народу непотрібна затяжна і незрозуміла війна…

– А їх що, - цікавить народ? Їх що, цікавить та тисяча людей, під Іловайськом вбита? Їх навіть не цікавить перемога – от що погано. Можна ж було швидко арештувати всіх бойовиків, які з Краматорська бігли, інтернувати в якесь військове містечко, або ліквідувати. І все, і закінчили війну. Ні, це нецікаво. Бо війна – це новий вид бізнесу, це величезні державні замовлення, це шістдесят мільярдів із бюджету. Замість того, щоб будувати лікарні, і школи, і культурні заклади, і книгу українську друкувати, і кіно українське робити. Навіщо? Війну, давай війну…

Дуже погано виглядає наше керівництво в очах світового співтовариства, тому що не бажають вони ефективно працювати, не хочуть мати сильний військово-промисловий комплекс, не хочуть наших переможних дій. Ми навіть не обороняємось. Ми підписали якісь Мінські угоди, де записано, що ми не стріляємо. Нічого не розумію. У нас стріляють, а ми не маємо права стріляти. Так на чиїй ви стороні, добродії? Сєпарам дозволяється стріляти, плюс ще патрони туди підвозять. Тобто наші заводи працюють на ту територію, везуть туди і будівельні матеріали, і порох, і кулі.

– Ну це ж не може тривати вічно.

Якщо влада не забезпечує фінансування стратегічних напрямків – медицини, освіти, транспорту, житлово-комунальної сфери, - то така влада знищується, і гору отримують або авантюристи, або силовики.

Розумієте, все це дуже серйозно. 

– Але ж суспільство не може не бачити того, що відбувається? Чому  суспільство дозволяє все це?

– А Міністерство інформаційної безпеки у нас для чого? Щоб суспільство нічого не бачило й не чуло. Ми не отримуємо інформацію. Вірніше, ми отримуємо інформацію, вигідну владі.

Словом, нам вже зараз потрібна або перемога, або визнання своєї поразки. Якщо поразка – тоді літаками, терміново, їм доведеться вивозити звідси свої долари. Якщо перемога - тоді суперник має капітулювати.

Підвищення тарифів – на кого воно працює? Кримчани і донеччани кажуть: навіщо нам Україна? У нас 18 копійок, а у них 7 гривень за тисячу кубів газу. То для кого зроблені такі тарифи? Порошенко, виступаючи на якомусь зібранні військових (на церемонії випуску слухачів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського у Києві, - ред.) сказав, що наша війна – довготривала. А Путіну важливо, щоб у нас отут, збоку була величезна рана, з якої хлище кров, і не давати їй загоїтися. І щоби ми слабшали, слабшали, поки не впадемо, не розвалимося на частини. Поки держава наша не зникне. 
 

Добавьте новый комментарий