Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!


 

Беспроигрышная лотерея Надежды Савченко

Беспроигрышная лотерея Надежды Савченко

Смертельно надоела вся эта мистическая возня вокруг Надежды Савченко, хотя происходящее с нею, как вы, надеюсь, понимаете,  далеко не бином Ньютона. Что тут огород говорить! Совершенно случайно в украинском политикуме (идиотское словцо, но другого не придумано) появилась некая личность, которая умудрилась сразу у всех, от псевдодемократов до замшелых консерваторов, вызвать отчетливую реакцию неприятия. Сам стиль поведения этой «солдатки» (так ее квалифицировали чистоплюи-политиканы) заставлял   большинство нардепов испытывать  нескрываемое возмущение. Они, готовые мать родную продать ради достижения своих мелочных интересов, просто впадали в раж и начинали раздраженно отплевываться, когда видели, как Н. Савченко влазит босыми ногами в кресло в сессионном зале, где они позволяли себе разве что кнопкодавство, считающееся, естественно, куда менее серьезным грехом, чем Надеждина показная брутальность.

Конечно же, вы понимаете, что речь здесь идет о вещах на самом деле второстепенных. Самым важным для Н. Савченко, быстро разобравшейся в том, кто в Раде есть кто, было то обстоятельство, что никто из «бывших» больше не имеет ни малейшего права рваться во власть, ибо нет ни малейших надежд на то, что, вновь оказавшись во главе политической пищевой цепочки, отважится на кардинальное изменение приоритетов социального строительства. А потому продолжится грандиозная коррупция, начисто исключающая для украинского общества даже иллюзорную, гипотетическую возможность его оздоровления.

Сам по себе тезис, который Надежда провозглашала на всех углах и при каждом удобном случае, – о необходимости максимально быстрой смены всей политической системы, без чего украинская Конституция останется декларативным текстом и не более того, вызывал у власть имущих невероятное раздражение. Н.Савченко, которую еще недавно всем миром вытаскивали из российского застенка, внезапно стала для Банковой врагом номер один, тем паче, что, не испытывая никаких комплексов, называла всё, что попадало в поле ее зрения, любые безобразия власти своими именами – подлость -- подлостью, предательство -- предательством, коллаборационизм --  государственной изменой, торговлю на крови – гнусностью, которой нет прощения.

Ее, как нам теперь изваестно, пугали, угрожая физическим уничтожением. Другая, быть может, угомонилась бы во избежание неминуемой беды. Другая, но не Надежда. Она была и остается не просто самостоятельно, креативно мыслящей умной молодой женщиной, стремительно, у нас на глазах превратившейся в чрезвычайно динамичного политика, но пришельцем, мессией, чьи идеи могут показаться неподготовленному сознанию преждевременными, отчасти наивными, чрезмерно романтическими, неосуществимыми, хотя если приглядеться и прислушаться к ней внимательно, с недоумением обнаруживаешь, что они абсолютно логичны. Нужно только поверить в это и отбросить всякие сомнения в том, что чудо принципиально возможно.

Сегодня Надежда Савченко снова, вторично после драматической российской эпопеи, томится в заключении. И если тогда такой ход событий, при всей его гнусности, был естественным и объяснимым, то нынешнее заточение Героя Украины в камере СИЗО СБУ выглядит возмутительным нонсенсом, точно так же, как обвинение одного из самых мирных и толерантных нардепов в том, что он является организатором кровавого террористического акта, имеющего своей целью насильственное свержение существующего политического строя, -- этот поворот сюжета вызывает откровенное отвращение. Я уже много раз писал о том, на чем профнепригодный генпрокурор построил свой облыжный вердикт, и не хочу повторяться. Скажу только, что и абсолютно неправомерные действия прокуратуры, забывшей о статусе Надежды и презумпции невиновности, и противоречащее Конституции предательское, вероломное поведение коллег Н.Савченко, и позорные действия марионеточных судов, и бездарные попытки придать результатам общения заключенной с «полиграфом» выгодный ее тюремщикам привкус, и бездарные обыски с итогами которых не пожелала мириться даже отнюдь не дружественная к жертве оговора аппеляционная инстанция, – все это свидетельствует об овладевшей  недругами нашей героини растерянности. Эта публика, зашедшая с претензиями к Н. Савченко в тупик, не знает, что делать дальше. Отсюда и внезапное появление странных гипотез – например, о существовании некоего специально спроектированного тренда – «сестры Савченко», -- который, возможное дело, есть продукт совместной деятельности нескольких разведок, чья логика – в отказе от всем надоевшей политической парадигмы.

Не тратя времени на оценку или опровержение этого забавного допущения, хочу предложить решение загадки Н.Савченко, которое, быть может, удовлетворило бы всех – и ее врагов (чьим только она не была проектом!), и друзей.   Скажите, ежели допустить, что она в нынешнем своем облике действительно порождена фантазией В. Медведчука (ведь он и правда имел самое непосредственное отношение к ее вызволению из цепких объятий Кремля), а сам ВВМ не только не чужд нам, но с подачи главкондитера активно участвует в минских переговорах, то почему бы не воззвать к автору «Украинского выбора», которого Банковая и уважает, и  слушается, с просьбой вмешаться в идиотскую ситуацию с новой Голгофой Надежды и потребовать от зарвавшегося барыги отстать от единственного честного политика в парламенте. Тем более, что если вы прочтете опубликованный ниже  материал, принадлежащий перу Н. Савченко, то поймете, что ее меньше всего интересует физическое уничтожение продажных коллег. Другое дело --  подключение к процессу отбора кандидатов в депутаты  самой что ни на есть демократической среды, той самой улицы, о счастье которой  так показательно пекутся  фракции, вылепленные «из того, что было».

Валерий Барановский

225 місць у парламент треба розіграти в лотерею серед українців, щоб кожна людина мала рівний шанс потрапити у владу

Самодурство президента України і його продажного уряду дратує наших західних партнерів

Черговий обман від влади! Щоб розбити моноліт суспільства!

Нікому не секрет, що в Україні політика стала несерйозною та комічною, і не тільки в очах українського народу, а й стала посміховиськом для всього цивілізованого демократичного світу. Посміховиськом і прикрим розчаруванням. На жаль, також на потіху нашому ворогу – Росії.

Придуркуватість, некомпетентність, непрофесіоналізм постмайданівського парламенту, корумпованість і олігархічність управління фракціями знівелювали навіть репутацію старих монстрів політики, що вже не один рік чіпляються зубами за владу, лідерів фракцій, які в цьому парламенті теж виглядають повними ідіотами і придурками. Самодурство президента України і його продажного уряду дратує наших західних партнерів.

Брехливість української влади побила всі рекорди недовіри до України за останні роки всієї незалежності нашої держави!

Також усім відомо, і в Україні, і поза її межами, що свобода слова в Україні щодалі носить все більш міфічний характер. Особливо це стосується телебачення. Ліцензію може отримати тільки підконтрольний президенту телеканал, або лояльний до нього олігарх, щоб створити видимість свободи слова. Справжній опозиційний телеканал буде піддаватися всіляким утискам!

Талановито створений комедійний телесеріал «Слуга народу» задав трагікомічний ритм нашій українській політиці. І добре б було, якби все скінчилося так, як у серіалі, – прозрінням народу України, але боюся, що в реальності все скінчиться більш плачевно, ніж на екрані…

Телевізійні шоу стали менш цікавими для людей в порівнянні з політичним шоу у стінах Верховної Ради -- з гучними арештами і відпусканнями на волю корупціонерів, з арештами нардепів, метанням гранат під куполом і рештою нісенітниць, представлених генпрокурором і антикорупційними органами в якості маскувальної ширми в той час, коли влада безбожно обкрадає український народ своїми урядовими псевдореформами!

Щоб угнатися за політиками, підконтролні владі ЗМІ теж намагаються робити свої  зрежисовані нею політичні шоу. Одне з них скоро розпочнеться на телеканалі «112 Україна» під назвою «Кандидат»!

Суть сюжету полягатиме в допущенні, що будь-хто з українців, відповідно до законодавства, може зареєструвати свою кандидатуру в народні депутати України. Після того, як людина нібито пройде у нас на очах народний кастинг, телеканал запропонує взяти її до прохідного списку всім партіям, фракції яких зараз представлені у парламенті, чи до найбільш відомих партій. Класне шоу!

Я думаю, що ви, українці, до наступних виборів побачите щось подібне не на одному телеканалі! Наприклад, шоу «Праймеріз у президенти»… чи навіть «Слуга народу»!

Було б весело, якби не було так сумно… Чи бачили ви ще де-небудь у цивілізованій країні такий несерйозний підхід до політики і формування політичних еліт, як в Україні після заданого постмайданівською традицією? темпу

Це на краще чи на гірше? Давайте розберемося. Кажуть, що краще тоді, коли кожен займається своєю справою. Тоді ми маємо професіоналів на своїх місцях.

Але хто має займатися народною справою як не сам народ?! Адже за ст. 5 Конституції України влада в Україні належить народу! То що тоді? Віче?!

Усе добре, якби не одне «але» буде! Дурнями завжди легше маніпулювати, особливо через ЗМІ, і влада буде робити все необхідне, щоб розбити моноліт суспільства, як це вдалося їй після Майдану, коли тільки почала прокидатися та укріплюватися свідомість народу, розуміння того, що ми є нація! Як влада це зробила? Та дуже просто! Після Майдану повинна була створитися і пройти у парламент одна єдина партія – «Віче Майдану»! Але старі хитрі політики через загальнонаціональну біду українців, а саме невміння домовитися між собою, розтягали майданівців, волонтерів і комбатантів по своїх гнилих політичних структурах де вони «скурвились», або їх там  знищили, як «Батьківщина» мене.

І я, і багато інших народних депутатів зрозуміли  запізно, що вже частково зруйнувано моноліт суспільства недовірою людей одне до одного.

Яким насправді повинно було б бути одне велике «політичне шоу» в Україні, яке б ішло від народу і могло переграти старих політиків на їхньому полі? Таке, яке б укріпило моноліт нації?

Моя ідея, яку зараз хоче спотворити влада, виникла як креативний механізм реалізації цілком реальної і серйозної концепції зміни політичної системи в Україні!

Я не знаю, чи матиму я час життя, щоб спромогтися  його власноруч реалізувати, тому пишу це вам, українці. Можливо, колись комусь це знадобиться…

При серйозному підході в цивілізованих країнах, коли є глибока криза, це відбувається так: приходять до влади однодумці, парламент і президент, які хочуть урятувати свою державу, і дають політичну волю на створення органу, який достеменно вивчить потреби суспільства, методи виходу з кризи і розробить нові «правила гри», тобто Конституцію й основні закони внутрішньої і зовнішньої безпеки, щоб дати новий поштовх розвитку країни. Цей орган може мати назву: «Конституційний конвент», «Установчі збори», «Рада старійшин» тощо…

Екстреними методами виходу із кризової ситуації зазвичай стають:

при великих зовнішніх боргах – дефолт (як в Ісландії 10–20 років тому);

при корупції – націоналізація народного майна,   розграбованого олігархами, чи примус їх платити пропорційні статкам податки (як у США в часи Великої депресії) – це наповнює бюджет держави і дає їй змогу стати на ноги для потужного економічного розвитку;

при великому відтоку молоді та заробітчан – програми «Повернись додому», навчання за кордоном за кошт держави із поверненням навчених кадрів для заохочення прийняти участь у розвитку країни (як у Сингапурі, Казахстані та Литві);

залучення інвестицій на цікавих умовах для інвесторів (офшорні зони тощо);

у зовнішній політиці пошук нових стратегічних союзників, в тому числі в інших союзах, залучення їх до співпраці на  основі стратегічній геополітичній зацікавленості (як створився свого часу ЄС на противагу СРСР);

збалансування внутрішнього законодавства для поліпшення умов проживання всередині країни.

Такими важливими завданнями повинен зайнятися «Конституційний конвент», для чого йому необхідно дати політичну свободу.

Ще є одна особливість такого органу – він одноразовий, без права його членам обиратися в майбутньому  до органів влади. Таке упередження ставиться, виходячи із суті людської природи: людина завжди напише кращі правила для того прошарку суспільства, де завтра буде проживати сама. Тому, щоб краще жилося народу, а не владі, ті, хто пишуть правила, самі повинні жити серед простих людей.

Так це діє і працює в нормальних країнах. Останньою  років 10–20 тому назад цим шляхом пішла Ісландія, що не сподобалось гравцям в геополітику та МВФ. Тому коли нещодавно її досвід хотіла використати Греція, ЄС закрив їй рота грошима. Отже нікому не потрібно, щоб шлях успішної Ісландії повторила і Україна…

То як нам бути, українці, якщо наші партнери не бажають нам кращої долі, а наша влада підігрує їм, щоб красти гроші, які нам дають зовні, і цим заганяють нас у непосильні борги -- у  кабалу?! Є ще один шлях, на який нам завжди не вистачало мудрості, розуму і сил. Це опора на моноліт суспільства, де ще живих моральних авторитетів за самими скромними підрахунками близько двалдцяти. І задля того, щоб з'явилася  політична воля для створення «Конституційного конвенту», сконструювати цю групу повинна одна політична сила однодумців.

Для розуміння розглянемо як ця ситуація виглядає у схематично. Зараз парламент за законодавством України складається із 450 депутатів, 225 із яких проходять за партійними списками і ще 225 числяться за мажоритарними округами. Але партія обов’язково повинна мати своїх (чи перекупити) мажоритарників, бо інакше не зможе сформувати фракцію у парламенті. Практично жодна партія, навіть із найрозвиненішою структурою, не може закрити весь список із 225 та всі округи «мажоритарки» і показати ці прізвища народу України, тому українців вчать орієнтуватися на лідера і максимум першу п’ятірку, а там список наповнюють ставлениками від олігархів, які фінансують партію. У результаті в парламенті ми маємо те, що маємо… Як же потрібно діяти, щоб партія була для людей прозорою? Створити її з вибору пересічних громадян до того, як голоси буде рахувати ЦВК, і люди, як завжди, програють владі.

Як це зробити? Та просто!

Припустімо, лідер і перша п’ятірка відомі. Далі визначаємося з «Конституційним конвентом».  Це частіше за все старші люди, які є моральними авторитетами суспільства. Вони можуть бути протирічивими, але головне в них – це досвід і вікова мудрість від скоєних у своєму житті помилок. Зазвичай, із досвіду інших країн, це колишні політики, міністри, президенти, політичні діячі, дисиденти. У нас це суцільне зло, скажете ви, і будете праві. Але, якщо зло розбавити і підсилити новою кров’ю, а не навпаки, у старі партії влити «молоду кров», то може вийти збалансований результат. Учні, носії нетрадиційного погляду на речі, ті нові обличчя, про які ми всі мріємо, і мудреці з їх багаторічним досвідом будуть підпитувать один одного.  З’явиться  «парламент майбутнього».

Якою повинна бути пропорція?

Наших моральних авторитетів ви всі добре знаєте. Це, наприклад: Левко Лук’яненко, Семен Глузман, Степан Хмара, Ігор Юхновський, Мусіяка, Кравчук, Кучма, Ющенко, Євген Марчук та інші. Вони і стануть «Конституційним конвентом». Скільки ж тоді повинно бути нових облич в партії, якщо лідер і перша п’ятірка відомі? 200! 200 нових людей і 20 старих! А не навпаки, як вийшло в партіях після Майдану! Тоді результат буде іншим! Як вибрати, як знайти ці нові обличчя? А хоч би так,  як у телешоу на «112 каналі» -- «Кандидат»! Тобто здійснити попередній вибір цих кандидатів за дпомогою так званих соціальних ліфтов -- через інтернет та соціальні мережі, або шляхом телеголосування. Але не розібрати потім цих людей, до яких виявить довіру суспільство, по різних партіях, не розпорошити знову суспільний моноліт, а створити з них ядро однієї політсили, яка б могла змінити політичну систему в Україні!

Ось для наочності графік із рештою, що ми будемо мати.
 

 

Графік Надії Савченко

 


На цьому графіку ви бачите прозоро тільки половину складу однієї партії. Якою ж повинна бути друга половина, де стоїть знак питання? Невже наповнена ставлениками олігархів, які її фінансують? Та ні!

Сила  партії майбутнього в тому, що вона повинна подолати не 5-відсотковий чи навіть 25-відсотковий бар’єр на виборах у парламент, а 80-відсотковий!

Коли таке можливо і чи можливо взагалі? Можливо, якщо це партія комуністів у СССР, чи коли це «Единая Россия» у РФ. Не найкращі приклади, авжеж? Для демократичного світу на відміну від авторитарного режиму притаманна якраз таки багатопартійність, або хоча б двопартійність. Але що робити, коли вибору немає? Що робити, коли у нас всі партії впадають у популізм, і довіра народу до політиків падає до критичного рівня? Що робити, коли багатопартійність створюється одними і тими ж олігархами для задурювання людей?

Грати від зворотнього!

Створити народний авторитарний режим по відношенню до влади! А для цього треба висловити довіру одній політсилі, сконструювавши її перед тим за допомогою народу  і абсолютно прозоро. Якими повинні бути механізми, щоб домогтися заявленої прозорості процесу, і що таке знак питання?

Давайте відштовхнемося від того цирку, в який перетворилася українська політика. Що таке сучасний український постмайданівський парламент України? Це суцільна лотерея! У яку виграли випадкові, здебільшого тупі і покірні «герої свого часу», на яких був попит у суспільстві. От лотерея!

Я не жартую! Знак питання -- це лотерея, розіграна серед українців за місця у Верховній Раді України. Втім, чому б ні? За законодавством України, в будь-якій лотереї  може виграти людина з таким же набором критеріїв, які необхідні, щоб обратися народним депутатом. Так от, 225 місць у парламент треба розіграти серед українців, щоб кожна людина мала рівний з іншими шанс потрапити до влади.

Де ж, спитаєте ви, тут обман? Так, ви праві, вас обдурят, якщо в лотерею будуть грати люди, починаючи з кінця гіпотетичного списку. Це ж зрозуміло - в парламент реально пройде  5–25% списку, а всі решта шансів не матимуть. А якщо зробити чесно і розтягнути список, перемішавши його, скажімо, так: перший номер – лідер, другий номер – лотерея, третій – особистість з числа моральних авторитетів, четвертий – лотерея, п’ятий – із нових облич, шостий – лотерея, тощо.

Ну як вам? Смішно?! Сюрреалістично? Але ж справедливо і прозоро! Правда! Погодьтеся, таким чином в парламент потрапить не більше, а то і менше дурнів і падлюк ніж їх там є зараз! Повірте!

Таким чином і створиться той авторитарний прозорий моноліт суспільства проти влади! Оце і збирається зробити «Суспільно-політична платформа «Надії Савченко». Але влада, довідавшись про деякі з наших ідей і маючи ресурси на їх фінансування і втілення, вкрала частину з них і спробувала їх знівелювати, перетворивши у спотворені політичні ток-шоу на телеканалах, тобто спробувала  розбити «суспільний моноліт», розпорошити силу людей, створити міжсуспільний роздор.

Щоб реалізувати цю ідею в чистому вигляді мені треба було зібрати 2,5 млн для реєстрації в кандидати в президенти України, але не гривень, а голосів українців. Два з половиною мільйона – це живий рейтинг політика в 10%. Живий, а не фейково намальований. Це можна було зібрати звичайним смс-голосуванням, але для цього потрібна була широка реклама на телебаченні, на що в мене звичайно ж грошей  не знайшлося. Я знаю,якщо б в мене почав формуватися цей живий рейтинг, він дуже швидко б набіг за 2,5 млн. і був би цілком реальним. А цього дуже сильно боялася влада! Бо я і ті 93% українців, які є моїми однодумцями, змогли б здійснити омріяну зміну політичної системи в Україні, в якій би діючій владі більше ніколи не знайшлося б місця і без розривів гранат у Верховній Раді!

Тепер ви, українці, розумієте за що, я гину у в’язниці? За мрію українців жити! Але ми свого ще доб'ємось!  Вони не дочекаються моєї загибелі. Ми з вами будемо жити! ‘З Україною в серці і з вірою в українців!

Надія Савченко

Гордон