Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!


 

Фальсификация! Докажите обратное.

Фальсификация! Докажите обратное.

Зачем я предлагаю вашему вниманию эту статью? По двум причинам. С одной стороны, в ней достаточно убедительно проанализирован провластный фейк с задержанием Рубана и обвинением пока анонимной группы лиц в жутком заговоре, направленном против украинской государственности, правда, в понимании главкондитера, у которого Украина ассоциируется с личной вотчиной, а госбюджет – с собственным карманом. При этом параллельной сюжетной линией  материала, если приглядеться, оказывается данная пунктиром, но отлично просматривающаяся история внутренней войны спеслужб, связанной с крышеванием контрабанды, наркоторговли и прочих направлений «бизнеса на войне». Я, конечно, обобщаю. Но если сопоставить вскользь замеченное автором со всем тем, что по этому поводу давным-давно распространяет интернет, картина складывается удручающая.

С другой стороны, в этот материал затесался один абзац, который свидетельствует о том, что Кречетов пребывает в банальном неведедении относительно места Надежды Савченко, которую CБУ усиленно пытается сделать одним из основных фигурантов насквозь придуманного на Банковой дела о якобы готовившемся у нас военном перевороте, в украинском политическом пасьянсе. Он, не задумываясь и не утруждая себя хоть какими-нибудь аргументами, называет ее человеком, близким к Медведчуку.  Но это такое же заблуждение, как предположение о том, что эсбэушная затея, несомненно инициированная главкондитером, предпринята для того, чтобы перед выборами очистить свою репутацию от подозрений в собственных тесных связях с Путинским кумом.

Г-н Порошенко, отнюдь, не настолько смел и отважен, чтобы действительно поссориться с хозяином России, которого честит агрессором лишь по негласной личной договоренности, – иначе не объяснить бизнесовых связей нашего гаранта с северным соседом.  Кроме того, если уж не приукрашивать физиономии украинского очильника, он в тех случаях, когда нечего возразить, не краснеет, а просто уходит от ответа, как было на его последней позорной пресс-конференции, когда пришлось отвечать на вопрос о Мальдивах. Так что безосновательны оба утверждения: «Н.Савченко – человек Медведчука» и «Порошенко хочет от Медведчука дистанцироваться».

А вот по поводу недумения автора материала, связанного с тем, что Надежда, появившись в зале суда, отдала псевдогенералу честь, скажу следующее. Ни я, ни Кречетов, как и большинство из вас, наверное, не располагаем информацией о том, скольких пленных, или заложников, вызволил «Офицерский корпус», от имени которого длительное время действовал Рубан. А Н.Савченко, чистая душа и офицер не по служебной принадлежности, а по ментальности своей,  строю психики (подчеркиваю – не солдафон, как на нее клевещут  порохоботы, а офицер в классическом, возвышенном понимании того, что есть служение отечеству); бывшая военнопленная, испытавшая на себе все прелести российского застенка; народный депутат, возложивший на себя в качестве одной из основных личных и гражданских целей скорейшее освобождение всех наших «бранців», не могла не испытывать глубочайшего уважения к тому, кто в этом смысле давно опередил  импотентские официальные инстанции. Чему же тут удивляться? Тому, что, помимо навязанных нам конвенциальных ролей, существуют и межличностные отношения, и есть люди, для которых картина мира не рисуется в школярских черно-белых тонах?!

Н.Савченко тем более была права, что, не вдаваясь в конспирологию, в которой, по-видимому,  замечательно разбирается автор статьи,  но отчетливо видя все мерзости и нестыковки явно сфальсифицированой эсбэушной «операции»,  сделала то, что ей велела совесть. Как ей за это не поклониться?

И это все, чем  я хотел предварить ваше знакомство с весьма полезной статьей.

В.Б.

Рубанути з плеча: дуже дивний замах на президента

"Якщо тебе хочуть убити, значить, ти хороший президент". Ось таку тезу нам намагаються згодувати технологи АП на старті президентської кампанії. Ейфорія від безвізу давно минула (та й мало кому це було цікаво); небувалу корупцію абсолютно всі українці спостерігають щодня. З передвиборчих тем залишається тільки війна, яка привела Порошенка до влади в 2014 році, – вона має забезпечити йому й другий президентський термін. Нібито ця війна в особі підступного Володимира Рубана хотіла пробратися до глибокого тилу, до столиці країни, й тут зібрати «кривавий урожай» із президента, нардепів, міністрів і тисяч звичайних українців. Вам страшно? Ні? Ну навіщо ж так засмучувати політтехнологів...

Черговий недозамах

Ну що ж, є й друга вигода: розкриття цієї «змови» має допомогти Петру Порошенко дистанціюватися від Віктора Медведчука – кума Володимира Путіна, чиєю людиною вважається Рубан, і в симпатіях до якого президента фактично звинуватили на його нещодавній прес-конференції.

Главу держави, який занадто солодко почав спілкування з пресою, питання про Медведчука дуже сильно розлютило. Порошенко тоді сказав, що готовий працювати з будь-ким, хто допоможе звільнити з терористичного полону хоча б одного українця. Ну ось Рубан привіз від бойовиків не одну сотню полонених. Працювали ж із ним майже 4 роки, до того ж на найвищому рівні. Невже наші спецслужби чогось про нього не знали? То гріш їм ціна в такому разі. Але ж знали – в нинішній цинічній і підлій війні всі все знають, але користуються цим із максимальною вигодою для себе в потрібний час. Зрозуміло, йдеться зовсім не про військових, які сидять в окопах і бліндажах на передовій, а про тих, хто окопався в штабах за їхніми спинами.

Але перш ніж розбиратися в цій ситуації, варто згадати дві попередні гучні історії про замахи. В 2001 році, після гучного «касетного скандалу», СБУ під керівництвом Леоніда Деркача «викрила» групу «найнебезпечніших змовників» – радянських військових пенсіонерів, у яких вилучили карти з... поміченими на них грибними місцями. Іміджу президента Леоніда Кучми це тоді не допомогло, а лише зробило посміховиськом його та його тезку Деркача. Забігаючи наперед, скажемо, що за правдоподібністю «справа грибників» і «державний переворот імені Рубана-Медведчука» дуже схожі.

Незабаром було отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка. Ось йому замах істотно допоміг зміцнити імідж жертви влади й у підсумку вирвати перемогу у Віктора Януковича в 2004 році. Ну жалісливі в нас люди – жаліють скривджених. Пізніше саме Ющенко зробив усе, щоб розвалити справу про своє отруєння. Чому? Не хотів карати тих, хто, по суті, допоміг йому прийти до влади? Або це також була інсценізація? При цьому знаючі люди з повною відповідальністю стверджують: Ющенко був свято переконаний у своїй перемозі й другому терміні – не менше, ніж сьогодні його кум Порошенко.

Що не сходиться в справі Рубана

Навіщо для держперевороту везти зброю з окупованих територій, коли її і так повно в Україні? Та до того ж який був сенс підставлятися особисто Рубану й сідати за кермо машини зі зброєю? У цієї дуже непростої й небідної людини вистачає помічників по обидва боки лінії фронту. Хіба можна було ставити успіх такого грандіозного заходу як державний переворот у залежність від успішності маленького ділка – контрабанди зброї із зони АТО? Адже розумні змовники напевно б диверсифікували ризики – не залежали б від ввезення конкретної партії зброї, а організували б кілька альтернативних поставок. І лідеру змовників, за класикою, слід було б узагалі не привертати до себе увагу спецслужб – вести звичайне життя або взагалі залягти на глибоке конспіративна дно, а не особисто возити нелегальну й дуже серйозну зброю через зону бойових дій.

Але, до речі, є інформація про те, що раніше Рубан без особливих проблем проробляв такі фокуси – і зброю провозив, і людей; і через офіційні пункти пропуску, і «кабанячими стежками». СБУ навіть анулювала рік тому пропуск Рубана на в'їзд в Україну з окупованої території! Але він продовжував їздити на той бік, де в нього багато якщо не друзів, то партнерів із числа лідерів бойовиків для дуже конструктивних переговорів на найрізноманітніші теми, включаючи звільнення заручників. І що ж – у відповідних спецслужбах цього не знали? Або знали, але дозволяли робити? Думали, що в них усе під контролем, що якщо вони стежать за Рубаном, то тримають руку на горлі змови?

А уявімо тепер, що вилазка особисто Рубана зі зброєю була б лише для відволікання уваги, й поки з ним морочилися на Донбасі, в Києві б сталося все те, підготовку до чого приписують Рубану – обстріл урядових будівель, фізичне усунення керівництва країни, криваві заворушення в центрі столиці України із сотнями й тисячами жертв серед мирних жителів тощо. Чи такий це фантастичний варіант? Він нічим не більш фантастичний, ніж розказане нам головою СБУ. Загалом, від цієї змови дуже сильно тхне фейком і політичною доцільністю. Вам мало вищевикладених аргументів? Тоді давайте просто відповімо собі на наступне запитання: чи могли спецслужби країни-агресора фізично усунути главу України, яка захищається від Росії, за минулі 4 роки? Зрозуміло, могли б, якщо їм під силу забезпечити перемогу потрібного кандидата на посаду президента США й вбивати своїх перебіжчиків у Лондоні під носом Мі-6 (Литвиненко, Скрипаль, думається, що й Березовський у цьому ж списку). Але так чи потрібно Москві насправді позбутися Петра Порошенка? Питання риторичне. Але саме в це – бажання Москви фізично усунути Петра Порошенка – нас хочуть змусити повірити, щоб через рік ми зробили той самий вибір, що й секретарка Вірочка зі «Службового роману»: «значить, хороші чоботи, треба брати».

Інші версії: від до контрабанди до розборок силовиків

Огляд публікацій у пресі та постів у соціальних мережах авторитетних експертів свідчить: ніхто не вірить у версію СБУ, ніхто не вірить у те, що справу зможуть довести до суду, а там і до обвинувального вироку за висунутими сьогодні Рубану звинуваченнями. Наприклад, дуже скептично про цю історію пише добре інформований журналіст Станіслав Речинський: «До речі, скільки там уже розкрито замахів на Порошенка? Пам'ятається, кількох осіб просто прибрали при підготовці такого «замаху» й відмовчалися потім. Потім була гучна справа спиртовика Лабутіна, який намірився здійснити державний переворот і сам «на Київ князем сісти». Найцікавіше, хто ж все-таки був організатором і натхненником нинішнього «замаху»? Чи не сам Рубан? Фігура дрібнувата. Медведчук? Навіщо, якщо з Петром Олексійовичем в ясна цілується. Невже, Юлія Володимирівна?».

Але якщо вся ця історія – не суто політична вистава, тоді це розборки. А ось кого з ким – версій також вистачає. Наприклад, між силовиками, особливо напередодні переформатування АТО в щось поки незрозуміле, але де першою скрипкою будуть вже не спецслужби, а військові. Хтось називає «спецоперацію» із затримання Рубана «дембельським акордом» голови СБУ Василя Грицака.

Є цілком правдоподібна версія про розборки за потоки контрабанди – це не золоте, а воістину платинове дно, й за контроль над ними причетні до цієї справи готові воювати з ким завгодно. Згадати хоча б дуже скандальне вбивство в зоні АТО військового з позивним Ендрю. ЗМІ, які симпатизують Віктору Медведчуку, нагадували в ці дні слова самого Володимира Рубана про те, що їхні шляхи з Медведчуком розійшлися, а також намагалися «перевести стрілки» на Геннадія Корбана. Все б нічого, якби не поява в суді досить близької до Медведчука Надії Савченко, яка віддала честь Рубану. В принципі, з приводу відданої честі навіть і жарт придумати складно – настільки сам по собі цей факт... неоднозначний, скажімо так.

У всій цій історії насправді турбує лише доля наших полонених у тюрмах і «на підвалах» терористів. Ось уже дійсно все одно від кого приймати допомогу в звільненні наших заручників – хоч від Медведчука з Рубаном та Савченко, хоч від патріарха Кирила або від «чорта лисого» (або від всіх них разом, якщо це одна компанія – а, схоже, що так і є). Що тепер буде зі звільненням кількох сотень українців, які залишаються в полоні бойовиків? Це головне питання, яке сьогодні залишається без відповіді. А «справі Рубана» (він же – Гарбузюк) уже сьогодні можна передрікати або фінал «імені Насірова» (і всіх інших VIP-підслідних) в разі, якщо це була вистава, або передчасну смерть у СІЗО в разі, якщо це дійсно були внутрішні розборки між тими, кому війна – мати рідна. В обвинувальний вирок у справі про підготовку перевороту й замаху на перших осіб держави не віриться взагалі. Абсолютно. Цілковито.

Максим Кречетов
http://resonance.ua/rubanuti-z-plecha-duzhe-divniy-zamakh-na-p/