Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!


 

Страшный мартиролог

Страшный мартиролог

Все это страшно. Просто оторопь берет.  Особенно, когда смотришь по телевизору заседания Верховной Рады, видишь это гнилое, пузырящееся болото,  в котором лишь несколько дней назад пытались общими усилиями трехсот без малого голосов послушных, безмозглых марионеток утопить Героя Украины Надежду Савченко. Эта толпа интриганов, отчаянно барахтающихся в политической помойке в борьбе за власть, пороха не нюхала. А в двух шагах от них – Украина страна небольшая – ежедневно гибнет генофонд нации, лучшие сыны и дочери народа. Счет павших уже далеко превысил десяток тысяч и остается, увы, открытым. Волонтер и журналист Ян Осока ведет этот скорбный мартиролог с самого начала войны. И вот одна из недавних страниц этой черной книги.

В.Б.


Ян Осока

Він встиг прожити усього двадцять років

Я не знаю, як починати такі пости. Дивлюсь на його посмішку, і всі слова випаровуються, залишаючи тільки наповнений болем та дрібними крижаними голками струмок, що тече по венах і вгризається в серце.  Тому я не буду нічого вигадувати, а просто розкажу, яким він був, цей воїн, що загинув за Україну, встигнувши прожити перед цим усього 20 років.

Владислав Ігорович Козченко народився 10.04.1997 року у місті Полтава. Хлопець зростав без батька, через що дуже рано почав працювати, щоб допомогти родині. Багато часу із Владом проводив його дідусь, Борис Іванович, і саме він зробив з цієї дитини мужнього та стійкого за характером чоловіка з дорослими вчинками та думками. Дідусь привчив його до роботи, до того, що треба на перше місце ставити турботу за своїх близьких, навчив не лякатись важкої та незрозумілої роботи, а намагатись шляхом розумової праці знайти спосіб виконати працю для рук.

Влад закінчив 9 класів Полтавської гімназії №31, після чого вступив до аграрно-економічного коледжу Полтавської аграрно-економічної академії на спеціальність «юрист», але не довчився, вирішивши йти до армії. Він планував завершити навчання після війни, цілком розуміючи головний пріоритет чоловіка у країні, частина якої щедро полита кров'ю його співвітчизників.

Хлопець вів дуже активний та здоровий спосіб життя, не мав шкідливих звичок, захоплювався підводним полюванням, туризмом та риболовлею. Він завжди був привітним, навіть просто до сусідів, вихованим та спокійним. Коли знайомі зустріли його у формі, само собою, виникло питання, на яке Владислав із гордістю відповів, що йде служити, адже армія - це шанс здобути щось у житті, але головне є те, що зараз такий час, що він повинен це зробити. Повинен. Сказати такі слова у 18 років. Як на мене, він у свої роки знав про те, що таке мужність, набагато більше за інших.

Влад майже увесь вільний час проводив на дачі разом з бабусею та дідусем, допомагав їм та вчився у них життєвої мудрісті, як залишатись людиною та нести у собі відчуття власної гідності, як служити добру та вчиняти завжди, прислухаючись не до порад оточуючих, а до шепоту власного серця. Цього літа мріяв із друзями зробити чергову вилазку у гори, які він дуже любив, а після закінчення контракту заснувати разом із своїим другом невеличку ферму.

З 13 років хлопець займався у молодіжній громадській організації «клуб юних десантників «Гвардія», де після здачі теоретичних, фізичних та тактичних заліків зайняв посаду снайпера. На одному з польових занять трапився кумедний випадок, коли всьому особовому складу треба було йти в глибокий наступ за умов повного оточення. Кощєй (такий був його позивний у клубі) отримав завдання прикривати. Влад зайняв позицію на дереві, просидів декілька годин та заснув. Всі вже повернулися на базу, а він уві сні впав із гілки та повис на страховці, і все це було на очах всіх товаришів. У 2015-му році у дитячому військово-спортивному таборі проводили тактичні заняття, суть яких була в тому, щоб підрозділ із 30 бійців захопив умовну групу противника, в якій був і Влад. І він тоді з тієї умовної групи залишився єдиним, кого захопити не вдалося. У хлопцеві був стрижень. Міцніший за сталь.

У червні 2016 року він підписав із ЗСУ контракт та був доправлений до 199-го навчального центру десантно-штурмових військ у Житомирі, після проходження навчання у якому Влад прибув до свого підрозділу.

Солдат, стрілець-снайпер 2-ї роти 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Влад ніколи не ставив за мету отримати чергове військове звання, ніколи не вихвалявався своїми здобутками, яких у нього було немало, не дивлячись на його юний вік, він розумів, що кращою характеристикою його, як бійця, буде не ефектність, а ефективність його дій.

Загинув 6 березня близько 23.00 у зоні відповідальності окремого тактичного угруповання "Донецьк" від кульового поранення, завданого ворожим снайпером.

Похований  10 березня, у Полтаві. У нього залишились бабуся, дідусь, мати, брат та кохана дівчина.

Сьогодні над нам закрилася кришка труни. Чергове життя залишилось під хрестом, життя молодого, але водночас, рішучого та мужнього солдата. У нього була воля та сміливість вирушити туди, де гуляє смерть, а на це здатні лише справжні чоловіки.

Ми можемо спати спокійно, поки нас захищають ТАКІ хлопці, у яких іноді бувають дитячі та невинні обличчя. Хлопці, які так щиро посміхаються на світлинах. Хлопці, які не думали про те, що вони ще молоді, а узяли зброю до рук та почали ризикувати всім, що в них було. Такі відчайдушні у своєму шаленому намаганні служити добру. Влад був одним з таких хлопців. І хоча доля насипала у його долоню зовсім небагато життєвого шляху, він встиг за цей короткий період засяяти яскравим розчерком метеора, перш ніж згаснути на темному оксамиті неба.

І ще одне, головне.

У свої 20 років він був дорослішим за багатьох з нас.

Ян Осока


 

Добавьте новый комментарий