Внимание! В меню нашего интернет-портала появилась опция «Сетевизор». Если вы нажмете на эту кнопку, сможете смотреть в режиме онлайн программы четырех телеканалов – «NewsOne», «112-ый», «24», «ZIK». Не упускайте эту возможность!


 

Його більше немає

Його більше немає

Тут немає сенсу щось додавати. Все сказано чесно і тихо, як на сповіді. Ян Осока інакше не вміє…

«Почну просто. Його більше немає.

Він загинув в перший день останнього місяця осіні та разом із ним загинула ціла епоха. Не стало не просто сильного духом та талановитого офіцера. Не стало крил батальйону, які зрізало осколками тієї міни. Не стало чудового командира, під керівництвом якого у хлопців палали очі. Не стало сина, чоловіка та тата, якого чекали вдома рідні. Не стало часточки кожного з тих, хто ще не закутався у м'яку ковдру апатії.

Вам, небайдужим. Маленька розповідь про велику людину.

Сергій Васильович Сиротенко (позивний Третій) народився 24.12.1977 року у селі Вільховець Звенигородського району Черкаської області. Мешкав у Черкасах.

1995 року закінчив 11 класів сільської школи, після чого вступив до окремого факультету внутрішніх військ МВС при Національній Академії прикордонних військ у місті Хмельницький. Після його закінчення у 1999 році виїхав із села до Павлограда, де деякий час проходив службу командиром взводу у частинах Північного територіального командування ВВ МВС України.

Війна покликала його і він одразу зголосився йти добровольцем. З літа 2014-го року перебував у лавах добровольчого батальйону "Донбас" (батальйон спеціального призначеня Національної Гвардії України "Донбас"), у складі якого пройшов більше ніж 3 роки війни, у складі якого й загинув.

А тут треба зупинитись.

Він був офіцером і командиром. Але командиром від Бога. Він ніколи не був боягузом, не ховався за спинами бійців, ганяв своїх хлопців, щоб ті постійно ходили у броні, завжди звертався до всіх з повагою, а не зверхньо та презирливо.

Третій поважав та оберігав хлопців. Він завжди пам'ятав, кому що потрібно, і намагався виконати чиєсь прохання чи доручення. Турбувався про своїх бійців та намагався увесь час бути поруч із ними. А турбота командира про особовий склад - це дуже важлива риса, яка показує, що це не тільки гарний командир, а в першу чергу, гарна людина.

Але у той самий час Сергій Васильович був дуже скромним. Навіть намагався уникати об'єктива фотографа чи навіть камери телефона, хоча не завжди й виходило. Від нього простягався аромат якоїсь сором'язливості у спілкуваннях із представниками ЗМІ, хоча звісно, що у критичних ситуаціях, коли секунди вирішували все, сором'язливість ця кудись випаровувалась, поступаючись місцем твердій рішучості та надійності.

Під час запеклих боїв у Широкиному командував 3-ю ротою батальйону, і там з'єдналися його тактична кмітливість, хоробрість та професіоналізм. Завжди звертав увагу на дрібниці, та дуже ретельно готувався до наступного кроку, рішення чи бойового виходу. Завдяки йому 17.07.2015 року в селі Широкіно вдалося захопити і вивезти ворожий БМП-2 з повним боєкомплектом, за що він отримав у нагороду табельну зброю. 3-я рота під його командуванням неодноразово ходила у рейди до сєпарів та відбирала в тих їхній БК.

Майор, заступник командира батальйону спеціального призначення "Донбас" 15-го окремого полку Східного оперативно - територіального об'єднання НГУ.

Його шкільна вчителька крізь сльози казала у слухавку: "Сергій був ЗРАЗКОМ! Мені жоден з учнів так не запав у душу, як він. Я не могла намилуватися його здібностями та волевим характером, у якому щедро зійшли паростки чесності, доброти та почуття справедливості. Зі шкільної парти у ньому вже було видно майбутнього сильного та чуйного чоловіка. Я не вірю, не вірю, не вірю, що його вже немає!".

Я не знав його особисто, але теж досі не можу в це до кінця повірити.

Він загинув 1 листопада близько 11.30 в районі міста Мар'їнка Донецької області внаслідок підриву на міні.

Поховання попередньо заплановане на 4 листопада, на Алеї Слави міста Черкаси. У нього залишились бабуся, мати, брат, дружина та троє дітей. Його дружина з дітьми знімає квартиру, бо свого житла її чоловік, який увесь період російської агресії боронив нашу землю, так і не отримав.

Крила з часом відростуть. І на кулях та гранатах з'являться написи "За Третього". Батальйон назавжди запам'ятає свого командира та побратима, спогади у батальйоні будуть жити вічно.

А чи буде так серед інших, залежить тільки від нас, небайдужих».

Ян Осока


 

Добавьте новый комментарий